Культурні цінності сім’ї та їх значення

для дитини

Автор:

Шахно Л.В.,

директор

Хитцівської загальноосвітньої

школи І-ІІ ступенів

Гадяцької районної ради

Полтавської області

Хитці-2012

Шановне товариство!

Обговорюючи проблеми виховання дитини в сучасному суспільстві, виникає запитання. Яка школа потрібна в сільській місцевості, де поряд немає різноманітних центрів розвитку, будинків школяра, закладів культури. Звичайно ж школа, яка не є закладом, а домом, другою родиною для дитини.

(Слайд 1)

Ми повинні пам’ятати, що незалежно від того, яку модель обере навчальний заклад, успішність реалізації функцій виховної системи школи залежить від таких інтегральних характеристик, як соціально-психологічний клімат, дух школи, стиль життєдіяльності, професіоналізм і компетентність педагогічних працівників.

Наша школа обрала модель «Школа-родина». Ця модель, на думку нашого педагогічного колективу, найбільше підходить для малокомплектної сільської школи. Адже такі школи знаходяться в селах, де невелика кількість населення, заклади культури працюють кілька днів на тиждень, тому в основному школа є єдиним оазисом культури та духовності села. Працюючи в такій школі, вчителі добре знають дітей, батьків, їх заняття, умов їх проживання. Це допомагає вирішити багато проблем, а головне – виховати духовно багату особистість.

Хочу зупинитися на деяких аспектах життя нашої шкільної родини. Вживши слово «родина» я не обмовилась. Відірвавшись від батьків, діти потрапляють під таку ж турботливу й щиру опіку педагогів та працівників школи.

(Світлиця)

Ніжно торкаються душі слова української пісні «Розквітла хата в мами рушниками»… Ось такі почуття виникають в кожного, хто переступає поріг нашої школи. Вас зустрічає рушникова світлиця, створена за ініціативи вчителя історії Зубко Л.В. Це постійно діюча виставка робіт наших вишивальниць прабабусь, бабусь та мам. Класикою полтавської вишивки є дерево роду. Це давня українська традиція протистояти злу красою. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати рушники собі та своїм рідним, вкладаючи у вишиті узори найщиріші, найпотаємніші мрії і почуття. Взагалі рушник є одним із найдавніших ритуальних атрибутів, символом, який поєднує людину з її Предками, не дає забути свого роду.

Ідея продовження роду людського навіки закарбувалася  в орнаментах і передавалася від покоління до покоління.

То ж  і передають свій заповіт любити край, людину, Батьківщину вишиваною символікою наші бабусі Немитова Любов Степанівна, Мироненко Варвара Гнатівна,  Мигаль Тетяна Семенівна.

То хай ніколи не переривається та золота нитка нашого життя, якою вишивали наші бабусі свою і нашу долю на рушникові.

Між вчителями та учнями нашої школи немає тієї дистанції, що відчужує, навпаки, які б проблеми не виникали – навчальні чи особистого плану, вчителі завжди підтримають та допоможуть дитині. Ми всі – на одному березі. А берег цей – Життя. І починаються воно з колиски,

(слайд 2)

                       В якій підростав майбутній громадянин України.

Звідки ж походить мій рід, якого ми роду, племені справжні українці?. Хто мої пращури, як жили і господарювали вони? Хочемо дізнатися і ми, досліджуючи свій родовід.

 (слайд 3)

В холі ви побачили Дерево роду із роботами учнів. До родини, сім’ї найрідніших людей – батьків приєдналась шкільна громада.

(слайд 4) 

Хвилюються батьки. Яким буде навчальне життя в школі? Чи сподобається дитині? Ось вони пишуть побажання в книзі відгуків гостей школи та на стенді щастя у рушниковій світлиці.

(слайд 5)

Про успішне навчання, результативне дослідження, перемоги і здобутки в різних конкурсах, проектах   знають і в Києві, зокрема і в Інституті українознавства та в Будинку вчителя, де зазвичай фінішує всеукраїнська акція «Громадянин», переможцями якої 2006,2007 та 2010 роках були юні краєзнавці нашої школи.

(слайд 6)

Пізнати, вивчити, зрозуміти досвід минулих поколінь допомагають спогади живих учасників та свідків різних доленосних подій нашого життя.

(слайд 7)

Змістом життя наших односельчан є праця, та ще якщо вона є «сродною» за визначенням Г.С. Сковороди то це є щастям. Справжнього хліборобського щастя зазнала наша односельчанка Герой соціалістичної праці, колишня трактористка Шиш Г.І.

(слайд 8)

Її вустами шепотіла нива, а ми слухали і записували її спогади.

… І вишите, і вишите моє життя на ньому так може сказати кожен українець про себе, про свою родину. А Віра Симоненко

(слайд 9) ділиться секретами вишивки рушника із дівчатками, Ніна Мисюра намагається відтворити узор бабусиної сорочки, а Ганна Дроботя доподопомогла вишити нашим юним рукодільникам портрет Тараса Шевченка. Всі найкращі роботи можна побачити на вишиваному дереві шкільного роду у холі школи.

Вишивалися і хустки.

(слайд 10)

Хустинкова Україна – так називається композиція в Рушниковій світлиці школи. Вивчити секрети української орнаментики дуже складно і цікаво.

(слайд 11)  

Це своєрідний рукотворний код українського народу. Вивчаємо і зберігаємо його під керівництвом учителя української мови і літератури Ляшенко Н.В. Дивоцвіт рушникового роду українського є геніальним.

Кожен може щось вишити, але не так гарно і красиво як                    Остапенко Катерина Павлівна

 (слайд 12)

Її вишивки бачила Канада та і вся Україна, адже ця рукодільниця серед десяти найкращих вишивальниць нашої Батьківщини.

Вона була координатором проекту

(слайд 13)

  «Вишивана моя Полтавщина» та «Подаруй школі вишиванку». Під час виконання цих робіт використано зразки українських орнаментів нашої місцевості, які зібрала у свій час Олена Пчілка.

Об’єднує шкільну родину спільна праця, проблеми і свята. Тут із нами завжди поряд мами і тата. Зокрема тата-умільці

(слайд 14)

навчають виготовляти давні народні іграшки, виготовляти предмети побуту, сувеніри для матусь.

А пісня завжди буде поміж нас… Бо це є невід’ємна частина української душі.

(слайд 15)

 Колектив учителів та мам –

(слайд 16)

активний учасник в огляді художньої самодіяльності шкільних колективів району.

Учні-краєзнавці виконували веснянки на конкурсі «Кроковеє коло».

Гарно співали вдома, в школі, Харкові.

(слайд 17)

Нас почули і в Києві на співочому полі під час Всеукраїнського ярмарку дитячої творчості в Музеї народної архітектури та побуту України в Пирогово.

(слайд 18)

До співу та святкувань в рідній школі приєднувались Фесенко Віктор Олександрович ветеран праці, відзначений орденом Леніна, місцевий композитор Володимир Близнюк та бабусі школярів.

(слайди 19-23) 

Від роду, родини починається життя людини , а якщо тут вона освячена любов’ю, буде щасливим життям дитини. Ось такі щасливі миті родинної любові є світлими, радісними і вічними.

(слайд 24)

Приємні хвилини відпочинку є ще більш радісними, коли вони проводяться разом в дружному колективі учителів і батьків. Тут і спортивні

(слайд 25)

змагання, екскурсії по всій Україні.

Зокрема на

(слайд 26)

Західну Україну під час різдвяних канікул, в солодку казку «Рошен» міста Кременчука,

(слайд 27)

місцями бойової партизанської слави в Лютенські ліси.

А нести слово Драгоманівського роду

(слайд 28)

приємно і відповідально, бо в ньому звучить гордість і тривога, біль і любов до рідного народу, краю. Це і передають своїм дітям вчителі і батьки.

І так радісно з того, що ми є, існує шкільна родина.

(слайд 29)

А значить духовності, культурі нашій - бути! В цьому зміст нашої спільної діяльності батьків, учнів, вчителів.