Біля витоків шкільної народної освіти в селі Розбишівка

 

Здавна засобом для задоволення прагнень народу до освіти служили так звані в педагогічній літературі «домашні шкілки грамотності», запроваджені останнім часом, а саме в 1891 році, завдяки попечительству нашого духівництва під назвою шкіл грамоти.

Ряд подібних невигадливих шкілок, створюваних самим народом , існував і в с.Розбишівка, принаймні, як достовірно відомо, із 40-х років ХІХ століття, коли навчанням селянських дітей займався священник Михайло Бочковський. За переказами, він був любителем софістських мудрствувань і намагався поселити любов до них і в своїх учнів. Частина з них і нині , вже будучи стариками, іноді люблять похизуватися і поставити в незручне становище молодих грамотіїв питаннями на зразок: «А чим ми називаємо Бога?» Як кому, то й на думку не спаде відповісти – «язиком». Тоді софіст продовжує: « Кажуть, що тепер люди розумніші стали і багато книжок у школі вчать. Може, воно й правда, а тільки нинішня наука не вийде проти колишньої : ми тоді хоч одну книгу вивчали, так зате товсту і велику…» (очевидно, малися на увазі Четь’ї-Мінеї, Апостол або Псалтир).

 

Після отця Михайла, з 60-х років, ця справа перейшла до місцевого дяка Кіндрата Дрючевського, який свого часу закінчив нижче відділення Переяславської бурси. Із припиненням учительської діяльності Дрючевського  приїхала в село разом зі своїм чоловіком-солдатом, жителем с. Розбишівка, грамотна уродженка Петербурга. До цієї «петербурзької дами», як величав її народ, кожної зими Великим постом поступали «в книжне навчання» чимало дітей, дорослих і навіть стариків, за що вона брала з кожного учня по три карбованці. Цей оригінальний заклад проіснував у Розбишівці  аж до 1881 року, коли була відкрита земська школа*. До появи останньої подібні школи, безперечно, цілком задовольняли скромні вимоги тодішнього населення. Навіть при тій умові, що заняття в них ішли не всю зиму і навіть не кожний рік. Якими б не поганими були ці школи з точки зору сучасного педагога, та все ж, тільки дякуючи їм, народ навчався грамоті. І тепер в Розбишівці є достатня кількість грамотних стариків – хороших читців і співаків – яких не дає і патентована земська школа. А деякі із них так начитані «в божественному», що мало не весь Псалтир знають напам’ять.

Непримітна діяльність доморощених учителів, які трудилися в невідомості й тиші, прагнули навчати грамоті селянську дітвору, тим більше заслуговує  на особливу увагу , що вони, замість співчуття і заохочення, як слід би було чекати в даному випадку, часто піддавалися з боку різних офіційних осіб навіть переслідуванню, як «непатентовані» вчителі. Як такі, що не можуть принести населенню нічого, крім шкоди. Так, про вищезгаданого дяка Кіндрата Дрючевського розповідають, що тодішній мировий посередник Р. неодноразово забороняв йому , як малограмотному, навчати дітей. А одного разу , приїхавши в село, викликав його в збірну хату і влаштував публічний екзамен. Почав із запитання : «Хто був Авраам?» На щастя , той не розгубився і відповів, що мовляв,  у Переяславській бурсі його екзаменували не такі особи, як пан посередник, а архієреї і архімандрити. Присутній там же місцевий священник  своєрідно заступився за дяка, заявивши, що він буде дуже вдячний пану посереднику, якщо дадуть вчителя освіченого, знайомого з усіма вимогами педагогіки. Але на це потрібні кошти, а їх якраз-то і немає.

Із запровадженням земства (1864р.) на нього , крім інших обов’язків, покладено і попечительство над народною освітою. Але школа нового типу , внаслідок різних гальм, з’явилася в Розбишівці тільки в 1881 році, у власному приміщенні місткістю на 40-50 учнів. Незабаром наявне число дітей у ній перевищило норму і доходило іноді до 100.

Ось чому в 90-х роках громада вирішила влаштувати нове, більш просторе приміщення. І тепер у селі підноситься прекрасна дерев’яна будівля на кам’яному фундаменті, під залізною покрівлею, на спорудження якої витрачено понад 4000 карбованців. Нова школа вміщає в себе до 150 учнів, має, окрім двох класних кімнат, ще й квартири для вчителів та їхнього помічника. Законоучителем у ній з часу відкриття є місцевий священник Олександр Данилович Самойлович, піклуванням  якого, головним чином, вона і зобов’язана своїм існуванням. Учителем працює козак Іван Полікарпович Чайка, який закінчив курс учительської семінарії. По завершенні навчання в Полтавському єпархіальному  училищі його помічницею стала дочка священника Лідія Олександрівна Самойлович.

Щоб повідомити дітям додаткову інформацію з предметів, що викладаються, привчити їх до читання із користю для домашнього життя, Розбишівська школа, поряд з книгами навчальними, має в своїй бібліотеці книги для позакласного читання учнів : морально-релігійного, церковно-історичного, історичного, літературно-побутового і науково-популярного змісту. Є також кілька видань по сільському господарству. Книги ці частково надіслані свого часу земством, частково придбані школою. На жаль, по кількості книг бібліотека дуже бідна,  поскільки  на даний час земство чомусь припинило не тільки постачання книг для читання, але навіть і підручників. Сама ж школа нині не має на цю справу коштів.

На початку 1893р. була відкрита жіноча церковно-приходська школа. На жаль, не маючи власного приміщення, вона весь час свого існування повинна була розміщуватися в найманих селянських, часто напіврозвалених хатах, схожих на що завгодно, але не на шкільні приміщення. Це неабияк заважало правильному ходу занять  і підривало її авторитет в очах прихожан, які вже звикли бачити земську школу в хорошому, зі всіма зручностями приміщенні. Нарешті, в 1896 р. за відсутністю навіть і таких непривабливих приміщень та матеріальною неможливістю мати власні, закрилася остаточно.

 Гадяцьке земство , зі свого боку, цінуючи освітній порив розбишан, які побудували при крайньому своєму фінансовому напруженні одну із кращих шкільних споруд, не стало зволікати і в січні 1898р. відкрило жіночу школу на перший раз в найманому, але в дуже зручному приміщенні, з квартирою для вчительки. В школі нині навчається до 50 дівчаток. Цей факт у вищій мірі відрадний, бо потреба в жіночій освіті і серед простого народу вже назріла.

Всіх дітей шкільного віку в приході 639 (334 хлопчики і 305 дівчаток). Із них учнів у всіх трьох школах в нинішньому 1898-1899 навчальному році нараховується до 300 чоловік. Незалежно від школи багато дітей шкільного віку, особливо хлопчики, які не мають змоги по різних причинах відвідувати заняття, вчаться вдома при допомозі грамотних родичів або навіть сторонніх людей. Такі, як правило, говорять, що «навчилися грамоті самі з себе, своїми засобами». Грамотних же, тобто тих, хто навчався в різних школах – до 1000чоловік, що складає 25% від всього населення. За числом грамотних , а особливо учнів, Розбишівка в даний час займає одно з перших місць у повіті. Заради справедливості слід відзначити, що таким своїм успіхом вона завдячує у значній мірі місцевому священнику, який уже 43-й рік плідно працює на приході, так почасти і тутешньому земському начальнику В.С.Барсукову.

З 1923 року у селі діяла сільськогосподарська школа. У 1944 році відкрито семирічну школу. Історія середньої школи розпочалась 1954 року. 19 січня 1991 року було введено в дію нинішнє приміщення навчального закладу.

Контактна інформація
Адреса школи
37330, Полтавська область, Гадяцький район,
с.Розбишівка,вул.Леніна,18



8(5354)55355 rozbishivsjka-shkola@meta.ua
Місцезнаходження